Акут

Попередником Акута вважається знак апекса, який використовували в латинській мові для позначення довготи голосного.

У давньогрецькій мові політонічній орфографії знак гострого наголосу з'явився для позначення високого тону. У сучасній грецькій мові (димотика) музичний наголос втрачено, а знаком оксії позначається наголос у всіх багатоскладових словах.

Після реформи правопису грецької мови 1982 року (монотонна орфографія) акут замінив три політонних наголоси (акут, гравіс та циркумфлекс). Як термін тепер частіше використовується слово «тонос» (τόνος), а не «оксія» (οξεία), як раніше.

• В українській мові знак гострого наголосу систематично використовується для позначення місця наголосу в словниках, книгах для молодших школярів та іноземців. У звичайних текстах в словах, що розрізняються лише місцем наголосу (пор. Омографи), проставляється факультативно: за́мок — замо́к тощо. Іноді також використовується для логічного виділення.
• Подібним чином застосовується в російській та білоруській мовах. Також в українському та білоруському латинських алфавітах для позначення м'яких (палаталізованих) приголосних використовуються літери ć, dź, ń, ś, ź .
• У чеській та словацькій мовах акут (чарка, čárka — «кома») використовується для позначення довгих голосних: á, é, í, ó, ú, ý , в словацькій також для позначення складотворчих приголосних: ŕ та ĺ.
• Акут в польській (akcent ostry або креска, kreska) вживається:

По-перше, як знак палаталізації приголосних (подібно до чеського Гачека) над ć, ś, ź, ń: sześć /ʂɛɕʨ/ «шість».

По-друге, у польській та кашубській креска над голосним ó змінює його якість ([u]) та пов'язана з історичним чергуванням короткого o та довгого ó. У польській типографіці креска зазвичай більш вертикальна, ніж акут, і поміщається трохи правіше.^[1]

• У верхньолужицькій та Нижньолужицькій абетках використовуються такі літери з акутом: ć, ń, ó, ŕ, ś, ź (у верхньолужицькій лише перші три та остання в складі диграфа dź).
• У македонській мові застосовуються літери Ѓ ѓ та Ќ ќ на позначення специфічних палатальних або альвео-палатальних приголосних. Також акут позначає в словниках наголос, якщо той падає не на третій від кінця склад в складних словах або не на перший в двоскладових.
• У сербо-хорватській латиниці (сербська, хорватська, боснійська, чорногорська) Острівець (ostrivec) над літерою c: ć позначає звук [ʨ] (результат палаталізації t). Також акут позначає в словниках довго-висхідний наголос.
• У словенській мові в словниках та посібниках акут вказує на довготу голосних та (графічно) приголосного r в наголошених складах, причому, одночасно на закриту вимову e та o. В разі зазначення тонального компонента, акут позначає довго-висхідний наголос (як і в сербо-хорватській), при цьому закритість e та o позначається крапкою під ними. Практично в словниках часто застосовується перша система, а тон вказується за словом повторенням в дужках літери з відповідним значком.

• У французькій мові акут (accent aigu) вживається лише над буквою «e» (і лише у відкритому складі) : é — та позначає закриту вимову голосного [e] (на відміну від è, ê [ɛ] та e [ə]) : clé [kle], armée [aʁme], élève [el εːv].
• В іспанській мові акут (acento agudo або acento diacrítico) над літерами á, é, í, ó, ú використовується в двох основних випадках.

1. Для позначення словесного наголосу:

а) якщо в словах, що закінчуються на будь-яку голосну, а також приголосні -n та -s, він припадає не на передостанній склад;

б) якщо в словах, що закінчуються на будь-яку приголосну крім -n та -s, наголос припадає не на останній склад.

2. Для розрізнення омонімів, особливо в парах «питальне слово/відносний займенник», де перше є наголошеним, а друге — клітик: cómo («як ?») — como («як»), qué («що?») — que («що, який»), dónde — donde«де/куди?» та «де/куди». Також у парах tú «ти» та tu «твій», él «він» — el (означений артикль чоловічого роду).

• У каталанській та окситанській мовах акут (accent tancat) позначає як місце наголосу, так і якість голосних: é означає [e] (на відміну від è [ɛ]), ó — [o] (на відміну від ò [ɔ]). В каталонській гострий наголос стивиться у випадках, що переважно збігаються з іспанськими: é, í, ó, ú (над голосними верхнього підйому; над a вживається гравіс: à).
• В окситанській орфографії подібним чином розрізняються é [e] — è [ɛ], ó [u] — ò [ɔ], а також á [ɔ/e] — à [a]. Як знак наголосу використовується над голосними á, é, í, ó, ú .
• У португальській та галісійській мовах правила постановки наголосу також близькі до іспанських, проте в португальській наголос не позначається над наголошеними кінцевими i та u. На відміну від інших романських мов, у португальській акут (acento agudo) позначає відкриті голосні: á [a], é [ɛ], ó [ɔ].
• В італійській мові знак акута (é та дуже рідко ó) обов'язково вживається лише в окситонних (словах з наголосом на останньому складі) та в декількох службових односкладових словах. Найпоширеніші слова, що закінчуються на -ché (perché «чому/тому»), а також основна регулярна форма 3 особи однини дієслів другої групи в il passato remoto: poté "зміг (змогла,-о,-и) ". Приклади односкладових омонімів: né «ніякий» — ne (відносна частка),sé «сам» — se «якщо». ó факультативно використовується для розрізнення квазіомофонів (у розмовній італійській нечітко виражено протиставлення [o] та [ɔ]) : bótte «діжка» та bòtte «бійка».

• В англійській мові акут (acute accent), як й інші діакритичні знаки, зустрічається в запозичених словах, переважно французького походження: café «кафе», fiancé «наречений», fiancée «наречена», sauté, touché та ін. Причому багато з них зберігають і оригінальну вимову з наголосом на останньому складі. В деяких французьких запозиченнях зберігається лише один діакритичний знак з декількох, наприклад, resumé від фр. résumé. Іноді акут ставиться над кінцевим -e навіть в тих словах, де це не відповідає орфографії: latté ' ' від італ. latte. В останніх двох випадках функція гострого наголосу — вказати на те, що кінцеве -e не німе. Багато термінів, що не цілком засвоєні мовою (варваризми, зазвичай позначаються курсивом) та повністю зберігають діакритику мови-джерела: adiós, coup d'état, pièce de résistance,crème brûlée. В англійській поезії акут (іноді й гравіс) зазначає нестандартну вимову слів: picked (зазвичай [pɪkt]) — pickéd ['pɪkɪd].
• У нідерландській мові використовується для розрізнення слів, що відрізняються лише місцем наголосу (vóórkomen — voorkómen) чи відкритістю/закритістю голосного, якщо це не відображено в написанні іншим способом (hé — hè; één — een). Також для виділення (емфази) окремого слова в реченні: Het is ónze auto, niet die van jullie. — «Це наша машина, а не ваша».

У скандинавських мовах акут зазначає кінцевий наголошений e, звичайно лише при наявності омонімів.

• У шведській мові існує декілька пар омонімів, що розрізняються лише через акут (akut accent) : ide«барліг» — idé «ідея»; armé («армія») — arme («бідний, жалюгідний»); armen «рука» — armén «армія» (з означеним артиклем) (в словах «барліг» та «рука» наголос на першому складі, що навмисно не позначається). З акутом пишуться чимало запозичень, особливо французькі, наприклад, filé, kafé, resumé .
• У данській мові: én «один» — en (невизначений артикль); fór « (від)ішов» — for «для»; véd «знає» — ved (прийменник з інструментальним значенням); gǿr «гавкає» — gør «робить) »; dǿr «вмирає» — dør «двері»; allé «алея» — alle «все». Окрім того акут регулярно використовується для розрізнення форм наказового способу дієслів, що закінчуються на -ere, та множини іменників: analysér « (про)аналізуй» — analyser «аналізи». У кожному разі вживання акута не є обов'язковим. При емфазі слово, яке треба виділити, отримує акут; особливо часто займенник der («там»), який вживається як у службовій функції, так і в значимій:Der kan ikke være mange mennesker dér. — «там не може бути багато народу»; Dér skal vi hen. — «Ми підемо туди».
• У норвезькій, на відміну від данської, акут (akutt aksent) не служив для розрізнення імперативу та множини іменників: kontroller — «контролюй» та "контролі (множина) ". У новонорвезькій простий минулий час дієслова å fare «їздити» факультативно записується як fór щоб відрізнити від for (прийменник «для»), fôr «корм»/«полотно» та fòr «борозна» (вживання всієї діакритики необов'язкове^[2]). Гострий наголос також зберігається в словах французького походження: allé, kafé, idé, komité , хоча в повсякденному вживанні акут часто нехтують, а іноді замінюють його на гравіс.

• В ісландській мові використовуються 6 літер з гострим наголосом: á, é, í, ó, ú, ý (в фарерській 5 — немає é), які вважаються самостійними літерами та займають власні позиції в абетці. Будь-яка з літер може позначати як довгий, так і короткий звук. Етимологічно вони походять від давньонорвезьких довгих голосних, які в більшості випадків перетворилися на дифтонги (крім é , яке в фарерській стало æ).

• Ісландська мова:

á: [au(ː)]

é: довгий [jeɛː], короткий [jɛ]

í/ý: [i(ː)]

ó: [ou(ː)]

ú: [u(ː)].

• Фарерська мова:

á : довгий [ɔa], короткий [ɔ], перед [a]: [õ]

í/ý : довгий [ʊiː], короткий [ ʊi]

ó : довгий [ɔu], [ɛu] або [œu], короткий: [œ]; на острові Суур (Suðuroy) : [ɔ]

Якщо за ó слід поєднання -gv, ó вимовляється [ɛ], на Суур [ɔ].

ú : довгий [ʉu], короткий [ʏ]

Якщо за ú йде поєднання -gv, ú вимовляється як [ɪ].

• У валлійській орфографії акут над голосними á, é, í, ó, ú, ẃ, ý використовується для позначення словесного наголосу, якщо він припадає не на передостанній склад: casáu «ненавидіти», caniatáu «дозволяти».
• В ірландській мові літери з акутом (ірл. síneadh fada [ˌʃiːnʲə fadˠə]) : á, é, í, ó, ú позначають довгі голосні.

• В угорській мові акут використовується для позначення довготи голосних: á, é, í, ó, ú . Крім того він вказує й на якісні відмінності: короткий a — відкритий задній огубленний голосний [ɒ], в той час як довгий á — відкритий передній неогубленний [a]. Подібним чином короткий e — відкритий передньо-центральний [ɛ], а довгий é — закритий передньо-центральний [e]. В угорській мові використовується також подвійний акут.
• У Північносаамській мові акут ставиться над Áá та Óó , а також іноді над відповідними літерами латинського алфавіту, якщо немає можливості використовувати шрифт, який містить специфічні саамські літери Čč, Đđ, Ŋŋ, Šš, Ŧŧ, Žž ^[3].

• У словниках литовської мови акут позначає наголошені довгі склади з низхідним тоном. У разі дволітерних позначає вершину складу й ставиться над першою літерою, оскільки цей вид наголосу виділяє першому мору складу.
• У латинізованому туркменському алфавіті літера Ýý позначає звук [j] та відповідає літері Й кирилиці.
• У в'єтнамській, латинізованій китайській (див. Піньїнь), деяких африканських мовах, що використовують писемності на латинській основі, знаком гострого наголосу позначається висхідний або високий тон. Наприклад, в мові йоруба: apá «рука».
• У деяких баскських текстах гострий наголос може стояти над літерами r та l, що зазвичай замінюється подвоєнням цих літер: ŕ (або rr) позначає розкотистий багатоударний сонант [r] в середині слів (у початковій та кінцевій позиції r завжди багатоударний). ĺ або llпозначає палатальний [ʎ].
• У штучній мові сольресоль слова у множині вимовляються з подовженням останнього приголосного, що на письмі позначається акутом: редо «брат», редō «сестра», редṓ «сестри».
• У штучній мові квенья акут позначають довгі голосні (при транслітерації латиницею).

• Акут (інтонація)
• Подвійний акут
• Гравіс (діакритичний знак)
• Циркумфлекс
• Діакритичний знак
• Розкладка клавіатури

• Акут [Архівовано 18 лютого 2022 у Wayback Machine.] // ВУЕ
• Diacritics Project [Архівовано 23 жовтня 2018 у Wayback Machine.]
• Keyboard Help [Архівовано 18 березня 2009 у Wayback Machine.]

Це незавершена стаття з мовознавства. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.